Дивність

1.1. Світанок був окутаний туманом, за вікном уже як майже годину грало життя. Десь за поворотом темно-волоса жінка спішила на роботу, а трішки подаль компанія дітей йшли до школи. Життя кипіло.  Але для когось воно ще не почалось.  Сонце пробивалось у кімнату скрізь тонкі штори, додаючи життя в це маленька і душне приміщення. Один із таких променів падав прямо на обличчя світло русявої дівчини, яка мирно покоїлась в своєму ліжку.  Від таких сонячних ласок, вона , перевернулась на іншу сторону ліжка, ліниво потягуючи руки, вона потихеньку розплющила очі.  Перед очима.. Стіна. Але в кімнаті так світло, аж дивно, світанок наче грає по іншому в зимовий час, в 7 ранку на дворі лиш починає все по трохи світліти.  "Дивно"- подумала вона про себе.  Повернувшись назад, рука потягнулась до телефону, який стояв на столі поруч.  Увімкнувши його, на екрані вилетіло декілька повідомлень.  «-Ну і де ти?» «Чого не на парах? Матан я замість тебе робити буду»  9:24, Вівторок.- світилось на весь екран  -7 ранку, ну да..вже і йти нема сенсу- пробормотала вона під ніс - чому мене ніхто не розбудив..- вона оглянула кімнату гуртожитку , в якій були тільки сліди того, що хтось збирався на пари.  Цокнув пальцем по екрані, вона відкрила чат, і відправила повідомлення  «-Проспала, не бачу сенсу уже кудись іти» Повідомлення прочитали мттєво "Серйозно, що з ним? Відколи читає одразу а не через час? "- пролетіла думка в її голові, і вільною рукою вона потерла сонні очі  -«Та тебе ніхто не питав, Через час ти маєш бути під виходом із гж»- прийшло до неї повідомлення  -«Ти турок? Який сенс?» - букви швидко написались самі собою -«Сьогодні перша пара фізри, я вже чекаю автобус, збирайся»  -«Ок.» Екран телефона потух, русява тихо видихнула -За те виспалась - пробубніла вона, піднімаючись з ліжка, але різко макушку голови одалів біль- Да блін..- протягнула дівчина, голова вдарилась об другий поверх ліжка - Це всьо він винен, я могла взагалі далі лягти спати.  9:55 Стоявши перед зеркалом, дівчина роздивлялась свій наряд, чорні лосини які підкреслювали всі форми дівчини, та білий топ в поєднанні з приталеною зіпкою. Зробивши пару кадрів, вона відкрила чат із подругою, Потрібно було порадитись.  «Якщо піду так, буде нормально, у нас перша пара фізри» - фото і повідомлення надіслались дуже швидко, а відповідь на них і не заставила чекати  «Чотко, А що ти вибрала?»  «Атлетизм, тіпа качалки, хезе. Казали там легко бали заробити» - бали і справді було легко заробити, це направлення обрало багато людей, але в більшості туди пішли хлопці. «Тоді вообще бомба, тобі іде такий стиль» «Сенкс» -екран телефону знову потух, взявши зі шкафі парфум, вона зробила пару пшиків, взяла ключі, і не забувши замкнути кімнату на ключ, вийшла із кімнати. Телефон забренів у кишені.  Повідомлення.  « Та я вже спускаюсь»- бистро написала вона у відповідь на повідомлення « Де ти???»  Пʼятий поверх. Швидко перебирає ногами. Четвертий. Вже ніби зривається на біг. Третій.  Біжить по сходинках.  Другий -Ай блін, нога Зашпоталась, але рівновагу втримала. Перший.  -Добрий ранок- викрикнула вона, підходячи до виходу із гуртожитку  -Кричати не обов’язково- пробубніла вахта- добрий добрий.  Дівчина на це лиш скривилась про себе. Крок вперед.  Морозне повітря обдало її.  -Ти знаєш що на вулиці не весна?- десь із сторони почувся голос -Правда?!- іронія, але посмішка одразу появилась на обличчі, пару кроків і вона вже стоїть біля нього.- Дутен пула, турку  -Привет, шо ти так надушилась?- скривився хлопчина  -Всьо для тебе кицька- на обличчі зʼявилась дуже мила посмішка.  -Не либся так- пробубнів він  -Гай пішли- вона зробила крок вперед, але руку різко хтось перехватив -А вибачення?М? -За що? Яке? - нотки не розуміння -За запізнення на пари, і за те що не бачились місяць- прговорив він  -А хто тобі винен що ми місяць не бачились? А хто винен що ти вчора вирішив і зовсім не явитись? В такому випадку вибачення мені винен ти. Як відпрацьовувати будеш маленький?- слова вилітали і вилітали із її губ, визиваючим тоном, голова сама задерлась вверх. хоч і різниця в рості була не велика, але вона відчувалась. -Можна?- голос став мʼяким, погляд впав на губи Німа відповідь послідувала після цього жесту, вона лише кліпнула пару раз очима, таке неочікуване питання вивело її із цього світу, вона завмерла, боячись зробити щось лишнє, ніби він міг передумати якщо вона зробить різкий рух.  Губи ніжно торкнулись її губ  -Це за відсутність вчора- проговорив він прямо в губи- ще один поцілунок- А це за те що не бачились місяць.  -За те що не писав- швидко видихнула вона  не відриваючись, її очі чітко дивилась за кожним його рухом, за кожним його поглядом.  Погляди зустрілись, він задав німе питання, що вона має на увазі?   -Ти винен мені ще одне вибачення- відсунувши голову в сторону пробормотіла вона- ще один раз. -Хочеш щоб ще раз поцілував?- ігриві ноти зʼявились в його голосі  -Ти не хочеш?- вона глянула на нього, той лиш покачав головою - Тоді не треба- вона робить крок назад.  Він робить крок вперед, швидкий поцілунок в лоба, його руки просуваються скрізь розстібнуту куртку, обіймаючи її за талію.  -Розслабся, дурочка- шепіт пролунав прямо над її вухом - я реально скучив.  Розмʼякла.  «Чому він заставляє мене топитись поряд із собою»  Він робить глибокий вдих, стараючись ввібрати весь момент в себе, її запах пломбіру і морозна свіжість вулиці, настільки поєднуються із цим моментом, що хочеться залишитись тут і назавжди.  -Ні, не скучив, і я не скучила- обриває вона його, відсторонючись, і крокує в сторону спортзалу.  Посмішка стає легшою на його обличчі.  -Відколи це ти така правильна? Я ж бачу по твоїх діях, що це зовсім не так. -Ти сам казав що нічого не хочеш. Я теж нічого не хочу. Не хочу зайти занадто далеко, щоб потім не змогла вчасно дати назад- слова сипалися швидше, ніж вона встигає думати, ноги перемішались швидко, ось вони вже перед входом, її рука на ручці дверей.  -А якщо тепер все змінилось?- сказав він -Що змінилося, в тебе зʼявилась овуляція?- смішок вийшов після сказаних слів, і вона відкрила двері.  На цьому розмова закінчилась, русява поспішила до групи одногрупників, де її чекала одна із сусідок по кімнаті  -Не впрієш?- спитала її брюнетка, намікаючи на куртку -Ааа, я забула- ляпнула вона, і вернулась назад до шкафчиків.  Він же перевзувався, а коли побачив що знайома фігура наближається до нього, ускорив процес, завʼязуючи шнурівки.  Куртка кинулась в шкафчик, замикаючи його, взявши ще пару кросівок, вона зігнулась щоб зашнурувати -Теж атлетизм обрала? - знайомий голос почувся збоку.  Швидкий погляд, в очі одразу попалося світле волосся, хлопець усміхнувся, протягуючи руку щоб допомогти встати.  -Прівеет- посміхаючись проговорила вона- даа, Ліза сказала що цей викладач ставить хороші бали лише за відвідування- пожала вона плечима- але ніц тут не шарю -Допоможу тобі якщо що- сказав він з усмішкою.  За цією бесідою спостерігав карий погляд.  Гидство. Чому?  "Чому я спостерігаю. Чому мені це не подобається. Ми ніхто одне одному." Думки літали зі сторони в сторону, погляд так і проходився по парі одногрупників.  Ось вона там. Балакає. Балакає не зі мною.  Торкається руки. Чужої. Не його руки. Можливо це не так і дратувало, якби він не пам’ятав те, що першим з ким вона здружилась на початку першого курсу, були не її сосідки, і не він сам. А той хто зараз так спокійно балакає з нею. І всі в групі замітили, що мовчазлива з першого погляду блондинка, постійно була поряд із милим зеленооким хлопцем. Ну не могли вони просто дружити, щось то і мало між ними бути.   Між ними ж стало. Спочатку він дізнається що не така вона і мовчазлива, а потім на зовню виходить те,він починає замічати що, його починає тягнути до неї. Він дозволив собі торкнутись її, вона ж дозволила торкнутись себе.  Він дав зрозуміти, що нічого серйозного він не хоче мати. Боїться?  Так, він капець як боявся привʼязатись, стати ближче чим можна.  Вона ж, була згодна з його думкою, вона теж нічого не хотіла, але в першім семестрі вона дозволила собі вести себе так як вона хоче, а не так як треба, але що змінилось зараз? Здоровий глузд? Чому зараз, в той момент коли він готовий розірвати любого хто буде милим з нею?  Що взагалі з ним? За що він взагалі думає? -Я так то думала над волейболом, але щось, побоялася туди іти- чесно призналась вона. Хтось дивився на неї, і вона це відчувала.  -Думаю тобі тут сподобається теж- блондин протягнув слова- пішли спробуєш, що хотіла б? -оо, правда, я б хотіла спробувати оцю вправу…- "Звісно"- голова повернулася в сторону і зустрілась із поглядом карих очей.  Показала язик, посміхнулась, і пішла за другом.  -Може добавити тобі ваги?- голос блондина звучав десь на задньому плані.  "Не можна це продовжувати, занадто легко.. Легко привʼязатис.." -Ти чуєш мене?- визиваючи глянув на неї співрозмовник  -Да, давай?- якось невпевнено сказала вона -Впевнена? -Да- "що да, на що ти погодилась"- думки перебивали свій ж голос.  -Хахаха, окей, я підстрахую. -Ти пам’ятаєш як ми з тобою познайомились?- задала перше неочікуване питання вона до нього. Скоріш це було питання до самої себе, але воно вилетіло із вуст дуже швидко.