Два трона

Дзвінок різко пролунав коридорами академії. Студенти одразу почали підніматися зі своїх місць, закривати книги й збирати речі. Ло важко видихнув. Розмова з другом трохи допомогла, але думки про церемонію нікуди не зникли. Він піднявся з-за столу й закинув сумку на плече. Компанія вийшла з бібліотеки, а за ними й шатен. Коридори академії вже були заповнені студентами. Хтось поспішав на заняття, хтось обговорював практику, а десь неподалік лунали вибухи сміху. Він мовчки йшов поруч із друзями. Незвично мовчки. Навіть Вальт не ризикував його зараз діставати. Туїлін кілька разів хотіла щось сказати, але так і не наважилася. У результаті вони просто проводжали його до самого кабінету. Коли попереду вже з’явилися великі дубові двері аудиторії, вони зупинилися. — Ну все, далі сам. — Удачі, — сказав Гуах. — Не вбий нікого, — додав Вальт. — Особливо одного конкретного льодяника, — тихо хихикнула Туїлін. Ло закотив очі. — Дуже смішно. Еграса зробив крок ближче. Його погляд опустився на амулет під коміром. — Секунду. Він обережно торкнувся каменя кінчиками пальців. Тепла світла магія ледь помітно ковзнула по поверхні артефакту. Минула кілька секунд. Потім ельф усміхнувся. — Все добре. Заряду вистачить ще надовго. Якщо стане погано — одразу кажи. Він лише кивнув. — Знаю. На кілька секунд вони затрималися біля дверей. Потім поправив ремінь сумки. — Побачимося після пар. — Побачимося. Він штовхнув двері й зайшов усередину. Аудиторія вже була майже заповнена. За партами сиділи студенти, десь шелестіли конспекти, хтось поспіхом дописував домашнє завдання. Він швидко ковзнув поглядом по кабінету — і одразу застиг. — Та ви знущаєтесь… Тихо пробурмотів він собі під ніс. Єдине вільне місце залишилося біля Джона. Звісно. Куди ж без цього. Он сидів біля вікна, ліниво перегортаючи сторінки підручника. Волосся трохи спадало на очі. Кілька студенток неподалік крадькома поглядали на нього й про щось шепотілися. Сам Джон робив вигляд, що не помічає. Хоча Ло прекрасно знав, що той помічає абсолютно все. Він ще кілька секунд дивився на єдине вільне місце. Потім важко видихнув. І пішов туди. Сів. Поклав сумку поруч. Приготувався до чергового потоку дратівливих коментарів, усмішок і підколів. Але… Нічого не сталося. Джон навіть не повернув голови. Просто продовжив дивитися в книгу. Минуло кілька секунд. Потім ще. Все ще нічого. Ні «привіт, красуне». Ні «сумував за мною?». Нічого. Он навіть краєм ока глянув на нього. Альфа мовчав і виглядав якимось… задумливим. Навіть трохи похмурим. Лоло сам не помітив, як трохи видихнув. Напруга в плечах ослабла. Як би дивно це не звучало, але ця тиша зараз була найкращим, що міг дати йому Джон. Через хвилину до аудиторії зайшов професор. Розмови одразу стихли. Професор поставив на кафедру невелику дерев’яну коробку. — Добрий день. — Добрий день, професоре, — відповіли студенти. — Сьогодні ми переходимо до нової теми. Він відкрив коробку. Всередині лежали десятки кам’яних пластин із тонкими магічними лініями. — Руни сили. По аудиторії прокотився зацікавлений шепіт. — Більшість із вас уже бачила готові руни. Але мало хто замислювався, як вони працюють. Професор взяв одну пластину. — Руна сама по собі нічого не варта. Сила їй потрібна від мага. Один і той самий символ у різних людей працює по-різному. Він поклав її назад. — Сьогодні ви спробуєте створити власне наповнення для руни. Студенти одразу взялися до роботи. У класі запанувала тиша. Було чути лише шурхіт паперу та тихі рухи рук. Ло взяв свою пластину. Камінь був холодний. Він повільно видихнув і пустив крізь пальці тонку хвилю темної магії. Лінії на руні засвітилися м’яким фіолетовим світлом. Працювало. Поруч Джон робив те саме. Його руна світилася холодним блакитним сяйвом. На диво, сьогодні він теж мовчав. І це навіть влаштовувало Ло. Професор ходив між рядами, час від часу зупиняючись, пояснюючи помилки. У когось руни тріскалися від перенавантаження. У когось взагалі не реагували. Один студент навіть підпалив край конспекту — на щастя, випадково і несерйозно. — Саме тому ми тренуємо контроль, а не силу, — спокійно сказав професор. Поступово все більше рун починали світитися різними кольорами. Червоним. Зеленим. Синім. Золотим. Фіолетовим. Шатен на мить навіть забув про церемонію. Вперше за день стало трохи легше. Його руна світилася рівним темно-фіолетовим світлом. Але йому раптом здалося цього мало. Він трохи нахилив голову. І додав у магію щось ще. Крихітну частинку свого вогню. Лінії спалахнули яскравіше. Темрява і полум’я переплелися. Професор підійшов майже одразу. — Покажіть. Ло простягнув руну. — Цікаво… Навіть Джон відірвався від своєї роботи. — Дуже цікаво. Професор повернув руну. — Ви використали дві форми власної сили. Гарний контроль. Він рушив далі. Ло ледь усміхнувся. Хоч щось сьогодні виходило нормально. Але недовго. За кілька парт попереду щось тріснуло. Гучно. Одна з рун не витримала навантаження. І в наступну мить заряд вирвався назовні. — Обережно! — крикнув професор. Пізно. Уламок руни, заряджений магією, полетів прямо в їхній бік. Уильямс навіть не встиг зреагувати. А Джон уже був поруч. За мить він створив льодовий щит — товсту прозору стіну, що миттєво розкрилася перед ними. І одночасно різко притягнув Ло до себе, закриваючи тілом. Удар прийшовся в щит. Світло вибуху розсипалося по льоду. Коли все стихло, у класі лишився тільки дзвін у повітрі. Он повільно розплющив очі. Перше, що він відчув — руки Джона на своїх плечах. Він різко зніяковів і відштовхнув його, ніби нічого не сталося. І тільки тоді побачив, як льодовий щит ще повільно тане, розсипаючись кристалами. Джон стояв спокійно. — Ти цілий, красуне? — рівно спитав він. Ло хотів відповісти різко, як завжди. Але замовк. Поглянув на щит. Потім на нього. І коротко кивнув: — Так, цілий. Після цього професор різко змінив тон. — Чия це руна? Учень винувато підняв руку. — Моя… я не розрахував стабілізацію… — “Не розрахував” недостатньо, — холодно відповів професор. — Ще трохи — і постраждали б інші. Він зробив паузу. — Переробити формулу. Після заняття залишитеся на додаткову перевірку. Учень кивнув. Професор обвів клас поглядом і повернувся до теми. Джон тим часом уже не дивився на щит. Його погляд був на Ло. Короткий, уважний. Перевірка. Чи все нормально, не дрижать руки, дихає рівно. Переконавшись, він трохи розслабився. І знову повернувся до своєї руни — спокійний, зібраний, як завжди.