Сузір'я Блеків

Фред і Джордж звернули в сторону, кабінету професорки Амбридж, коли з нього тихо відчинивши двері вийшла Кассіопея. Обличчя було незвично блідим, усмішки — жодної. Вона навіть не одразу помітила близнюків. Лише машинально зачинила двері й на мить сперлася плечем об холодну кам’яну стіну. - Касс? — тихо озвався Джордж. Вона здригнулася і підняла голову. - О, привіт. - Намагалася всміхнутися. Не вийшло. - Що вона зробила? - Голос Фреда став різкішим. - Нічого. Вибачте, я хочу піти. - Кассіопея! - Справді, все нормально. Вона зробила крок повз них. І ледь помітно скривилась. Фред машинально спустив погляд. - Права долоня. Вона швидко стиснула її в кулак. Але він уже помітив. - Покажи руку, - наполягав Фред. - Не треба. - Касс почала стримувати сльози. - Що там? - Вже вмішався Джордж. - Це дрібниці. Джордж переглянувся з братом. Після чого Фред зробив крок ближче. - Покажи. Мить вони просто дивилися один на одного. І тут ринули сльози, які так намагалася стримати дівчина. Вона неохоче розтиснула пальці. На долоні виднівся тонкий, ще зовсім свіжий кривавий напис. Фред завмер. Його усмішка зникла так швидко, ніби її ніколи й не було.Він мовчки дивився на поранену руку, а потім повільно стиснув щелепи. Джордж тихо вилаявся. Ця жаба… Кассіопея поспішила сховати долоню за спину. - Не варто. Минеться. Фред підняв на неї очі. - Джордж, приглянь за нею. - Він розвернувся в бік кабінету Амбридж, налаштований залетіти туди. - Фред, — одразу покликав Джордж. Той зупинився.Кілька секунд стояв нерухомо, глибоко вдихаючи. Потім повільно видихнув. - Не зараз, — тихо сказав Джордж. -Відведемо її в медпункт. - Ні! - Голос Касс ожив, - я не піду, що я там скажу? Я не хочу. Так буде тільки гірше. - Гаразд. - Давай тоді в гуртожиток, щось придумаємо. Вони всі йшли мовчки. Касс потрішки заспокоювалась, вони пройшли в вітальню Грифіндора і там дівчина впала вже на крісло. - Зараз принесу щось, у нас має бути еліксир. - Джордж пішов в сторону спальні. Фред ходив покругу, не тільки зиркаючи на дівчину, що тихо сиділа в кріслі. - Що це було? - Перо саме вирізає слова. Фред опустився біля дівчини. Кілька секунд він просто дивився на її руку, а потім тихо видихнув крізь зуби. Вона хвора. У дверях з’явився Джордж, простягнувши маленьку баночку з еліксиром. Фред мовчки взяв баночку. Набрав трохи мазі на кінчики пальців. — Може бути холодно, — попередив він. Кассіопея всміхнулася куточком губ. — Я переживу. Він дуже обережно провів по рані. Так обережно, ніби вона була зі скла. — Болить? — запитав майже пошепки. — Уже менше. - Вона трохи збрехала. Насправді пекло досі, але чомусь їй не хотілося, щоб він хвилювався ще більше. — Знаєш… — тихо сказав він, не підводячи очей. — Якби можна було забрати це собі… я б забрав. Кассіопея завмерла. Він сказав це так просто, ніби це була найочевидніша річ у світі. На мить між ними запанувала тиша. Джордж, який досі стояв біля дверей, ледь усміхнувся, дивлячись на брата. Він знав Фреда все життя і бачив цей погляд уперше — не веселий, не бешкетний, а такий, ніби Фред уже давно перестав сприймати Кассіопею просто як подругу, хоча сам ще не встиг цього усвідомити. *** - Віддавайте. - Що саме? — невинно питає Фред. - Коробку. - Яку коробку? - Ту, що Джордж ховає за спиною. Джордж мовчки перекладає коробку Фредові. Фред — Лі. Лі — назад Джорджу. Касс дивиться на це кілька секунд. - Ви серйозно? - Ми тренуємо командну роботу. - Засміявся Джордж. - Ти тепер помічниця Ґрейнджер? - Фред перебирав коробку в руках. - Тимчасово, поки ви не перестанете використовувати першокурсників. - То мені називати тебе «пані староста»? - Назвеш - конфіскую весь товар. - Акціо! - Касс дістала паличку і одним помахом коробка вже була в її руках. - Подобається мені коли ти така загрозлива. - Фредді, коробка! - Лі був в шоці, як легко Фред відпустив їх новий продукт з рук. - Ще раз повторюю вам, жодних першокурсників. - А кого тоді? - випалив Джордж. - Тестуйте один на одному, і якщо щось піде не так, самі пояснюватимете мадам Помфрі, чому у вас із вух ростуть фіалки. Дівчина розвернулась і попрямувала в сторону дівочих спалень. - Ми не збираємось її зупиняти? - Ні. - Фред впав в мʼяке крісло біля каміна. - Що? - викупив очі Лі, який досі не міг повірити, що хтось так легко забрав їх товар. Джордж поклав руку на плече другу і засміявся. - Ой, Джордан, там не все так просто, наш Ромео не може піти проти своєї Джульєти. - Не верзи дурниць, - кинув Фред, випроставшись на кріслі. - Ну звісно, а хто в минулому році Кеннету Таулеру підкинув бульбадоксу, бо він перший запросивТонкс на бал? - Ой все, - старший з близнюків піднявся з крісла і вирушив до спальні. *** Кассіопея зручно вмостилася у старому кріслі біля каміна вітальні Грифіндор, підтягнувши ноги під себе. На колінах лежав підручник із захисту від темних мистецтв, сторінки якого вона перегортала без особливого ентузіазму. Сто п’ятдесят сторінок — Амбридж, схоже, була переконана, що учні не мають інших справ. У вітальні стояв звичний вечірній гамір. Хтось грав у вибухові карти, першокурсники сперечалися через домашнє завдання, а біля сходів Фред і Джордж щось жваво обговорювали, раз у раз тихо сміючись. — Кассіопея? Дівчина підвела погляд від книги. Перед нею стояв Кеннет Таулер, трохи ніяково засунувши руки в кишені мантії. — Привіт, — усміхнулася вона. — Щось сталося? — Насправді… ні. Я хотів дещо запитати. Він нервово потер потилицю. — Пам’ятаєш, минулого року ми мали разом піти на Різдвяний бал? Кассіопея тихо засміялася. — Пам’ятаю. Тільки замість балу ти весь вечір пролежав в кімнаті після того, як тобі підсипали бульбадокси. — Досі не знаю, хто це зробив, — зітхнув Кеннет. — Але я тоді так і не провів з тобою час… і, якщо чесно, шкодував про це весь рік. Він зробив коротку паузу, ніби набирався сміливості. — Тому… може, дозволиш мені виправитися? Не бал, звісно. Але… сходиш зі мною до Гоґсміду наступних вихідних? Кассіопея здивовано кліпнула. Вона явно не очікувала такого запитання. Саме в цю мить Фред, який проходив повз із кухлем гарячого шоколаду, мимоволі сповільнив крок. Його погляд затримався на Кеннеті, потім на Кассіопеї. Усмішка, що ще секунду тому грала на його обличчі, майже непомітно згасла. — Таулер щось довго там стоїть, — тихо кинув Джордж, прослідкувавши за братовим поглядом. Фред нічого не відповів. Лише сперся плечем об одвірок, удаючи, що уважно слухає розмову брата, хоча насправді не чув уже майже жодного слова. Уся його увага була прикута до дівчини, яка саме збиралася відповісти. Кассіопея опустила погляд на книгу, ніби справді шукала відповідь між рядками. Потім тихо видихнула й усміхнулася. — Знаєш… це дуже несподівано. Кеннеді нервово всміхнувся. — Це не “ні”, правда? Вона тихо засміялася. — Ні. Не “ні”. Хлопець затамував подих. — Я згодна. Піду з тобою до Гоґсміду. На його обличчі миттєво з’явилася щира, майже дитяча усмішка. — Справді? — Справді. Але цього разу без бульбадоксів, домовилися? — Зроблю все можливе, щоб цього разу ніхто не зіпсував наші плани. Вони обоє засміялися. — Тоді зустрінемося біля головного входу об одинадцятій? — Домовилися. Кеннет ще раз усміхнувся, побажав їй гарного вечора й, помітно полегшено зітхнувши, попрямував до сходів. Кассіопея повернулася до книги, хоча вже кілька хвилин дивилася на одну й ту саму сторінку. За кілька метрів від неї Фред мовчки проводжав Таулера поглядом. — Оце так, — тихо промовив Джордж, простеживши за Кеннетом. — Схоже, хлопець нарешті наважився. Фред зробив ковток шоколаду. — Молодець. — Брешеш. — Що? — Кажу, брешеш. Ти зараз виглядаєш так, ніби готовий власноруч його вдусити. Фред пирхнув. — Не вигадуй. — Фреде, я твій брат-близнюк. Я знаю цей вираз обличчя. Він у тебе з’являється, коли хтось забирає останній шматок пирога… або коли якийсь хлопець запрошує на побачення дівчину, яка тобі небайдужа. Фред мовчав. Його погляд знову ковзнув до Кассіопеї. Вона вже знову читала, ледь усміхаючись сама до себе після цієї розмови. І саме тоді він уперше чітко усвідомив одну дуже неприємну річ. Йому зовсім не подобалася думка, що наступної суботи поруч із нею буде не він. *** Суботній Гоґсмід зустрів їх прохолодним осіннім повітрям і запахом кориці, що линув із «Солодкого королівства». На вулицях було людно — учні сміялися, переходили від крамниці до крамниці, а над дахами повільно кружляли сови. — Дякую, що погодилася, — усміхнувся Кеннет, коли вони неквапливо йшли головною вулицею. — Поки що все йде значно краще, ніж торік, — жартома відповіла Кассіопея. — Принаймні ти не в пухирях. — Не навроч. Вона тихо розсміялася. Вони заглянули до «Солодкого королівства», купили по пакетику улюблених цукерок і ще довго гуляли вузькими вуличками Гоґсміду. Розмовляли про навчання, квідич, майбутні іспити й навіть згадали той нещасний Різдвяний бал. — Якщо чесно, — зізнався Кеннет, дивлячись собі під ноги, — я тоді дуже засмутився. Не через бульбадокси. Через те, що підвів тебе. Кассіопея легко штовхнула його плечем. — Це була не твоя провина. До того ж тепер ти мені винен лише одне нормальне побачення. — Сподіваюся, я вже майже відпрацював цей борг? — Можливо, — усміхнулася вона. Кеннет полегшено видихнув, а Кассіопея вперше подумала, що він справді хороший хлопець. Спокійний, уважний і зовсім не схожий на тих, хто постійно намагався вразити її гучними словами чи дурними витівками. Вона вже хотіла запропонувати зайти випити гарячого вершкового пива, коли погляд упав на годинник на міській вежі. — Мерліне… Ми ж запізнимося! Кеннет теж різко глянув на час. — Кабаняча голова! — Ти впевнена, що ти хочеш йти на ці збори? — Звісно, це важливо! — Я не впевнений, що вірю Поттеру, але заради тебе я піду. Вони переглянулися й майже одночасно рушили швидким кроком вузенькою вулицею до старої, похмурої таверни. Біля дверей уже стояли знайомі постаті. Гаррі, Герміона, Рон, Джіні, Невіл, близнюки Візлі, Луна, Чжоу та ще кілька учнів із різних факультетів. — Нарешті! — усміхнулася Герміона, коли вони підійшли. — Ми вже думали, що ви передумали. Кассіопея лише винувато всміхнулася. — Трохи заговорилися. Фред, який саме сперся плечем об стіну поруч із Джорджем, мовчки перевів погляд із Таулера на Кассіопею. Він помітив пакетик із «Солодкого королівства» в її руках. Помітив, як хлопець машинально притримав для неї двері. І чомусь від цього всередині стало неприємно. — Ну що, голубки нагулялися? — з удаваною легкістю кинув він, ледь усміхнувшись. Кассіопея лише фиркнула. — Не починай, Візлі. — Я? Та я нічого. Просто констатую факт. Джордж непомітно штовхнув брата ліктем. — Ти зараз дуже схожий на людину, яка зовсім не ревнує. Фред лише пирхнув і першим зайшов до «Кабанячої голови», залишивши це без відповіді. Але навіть Джордж уже розумів: це побачення сподобалося далеко не всім. «Кабаняча голова» зустріла їх напівтемрявою, різким запахом диму й чогось, що Тонкс навіть не змогла визначити. Закіптюжені стіни, старі дерев’яні столи й дивні відвідувачі робили це місце зовсім не схожим на затишний «Три мітли». — Герміоно, ти точно не могла знайти більш… привітне місце? — тихо прошепотіла Касс. — Саме тому ми тут, — відповіла та. — Тут менше шансів, що хтось підслухає. Учні поволі займали місця. Хтось сідав на лави, хтось залишався стояти біля стін. У невеликій кімнаті швидко стало тісно. Касс сіла поруч із Кеннетом, а навпроти них розмістилися Фред і Джордж. Фред ненароком ковзнув поглядом до Таулера, який сидів надто близько до Кассіопеї, але нічого не сказав. Незабаром Герміона підвелася. — Дякую, що прийшли. Ми запросили вас сюди, тому що вважаємо: того, чого нас зараз навчають на захисті від темних мистецтв, недостатньо. Ми хочемо навчитися справді захищатися. Кілька людей схвально закивали. — Гаррі вже стикався з Волдемортом… У кімнаті запала тиша. Гаррі ніяково підвівся й почав розповідати про те, що сталося на Турнірі трьох чарівників, про повернення Волдеморта й смерть Седріка Діґорі. Дехто слухав, затамувавши подих. Інші переглядалися між собою. Коли Гаррі закінчив, першим запанувало мовчання. Його порушив Кеннет. — Не ображайся, Поттер… але якщо все це правда, чому Міністерство каже зовсім інше? Кілька учнів одразу підтримали його тихими схвальними вигуками. — У «Щоденному віщуні» теж написано, що Дамблдор перебільшує. Гаррі помітно стиснув щелепи. — Бо Міністерству так вигідно. — А якщо вони мають рацію? — не відступав хлопець. — Ми зараз ризикуємо отримати величезні проблеми через те, що, можливо, навіть не існує. Кассіопея повернулася до нього. — Кен… — Я не кажу, що Гаррі бреше, — швидко додав він. — Просто… це дуже серйозні слова. — Саме тому ми й повинні бути готовими, — спокійно відповіла Герміона. — Якщо Гаррі має рацію, ми не можемо покладатися на уроки Амбридж. У розмову втрутився Фред. — А якщо Гаррі помиляється, то що ми втратимо? Усі повернулися до нього. — Навчимося кільком новим закляттям, — знизав він плечима. — Не найгірший спосіб провести кілька вечорів. Джордж усміхнувся. — Особливо якщо врахувати, що зараз на уроках ми вчимося… читати підручник. Кілька людей засміялися, і напруга трохи спала. Кассіопея помітила, що Таулер вже не сперечається. Він лише задумливо дивився на стіл, ніби зважував почуте. А Фред, хоч і дивився на Гаррі, краєм ока все одно стежив за Кассіопеєю. Він помітив, як вона ледь нахилилася до хлопця, щось тихо йому пояснюючи, і сам не зрозумів, чому це викликало в нього таке дивне, неприємне відчуття. Таулер неприємний, він не хоче бачити його поряд із Тонкс, не він має сидіти біля дівчини та дивитися їй у очі.